чого все так

бувають періоди коли встигаеш усе і навіть більше
якщо проаналізувати останні дні – взагалі нічого не зробив, а хотілось і планувалось багато

що робити???
стіко всього хочеться написати…
ловлю себе на тому, що часто хочу зібратись, виділити час для чогось – замість того щоб взяти і зробити. в результаті нічого не зроблено а справ купа. все ж треба почати робити, робити тепер і зараз. розуміючи, що краще зроблене сьогодні ніж не зроблене взагалі (я не кажу про халтури). мабуть найкраще це справді зроблене тепер і зараз.

пригадав нещодавну лекцію Спраула (слухав на мп3) про характер. тамки була така думка:
коли мрія стає ціллю, це перетворюється в реальність. Хоча для реальності не достає ще одного: прокинутись від мрійливого сну, усвідомити, що це мета, ціль і втілювати, втілювати крок за кроком мрію у життя. от така думка Спруала в моїй інтерпретації.

кіноклуб

цієї неділі розпочав роботу кіноклуб.

«Ты — Великий Чемпион, когда ты бежишь, трясется земля, раскрываются небеса, расступаются смертные, открывая дорогу к победе, когда я накрою тебя цветочной попоной»

моя мрія

«сколько у нас времени? не так уж много» саме так говорив вчитель історії у фільмі «Вчитель року» (рульний фільм).

так от про мрію: «навчитись цінувати кожну секунду»

думки навіяні переглядом фоток з весілля друзів. дивився фотки і якесь дивне почуття мене охопило – чи то «ностальгия» чи що?, але потім подумав – чому я маю жити спогадами вчорашнього свята??? в мене є сьогодні і я можу його творити, вчора – минуло, завтра – невідоме, лишається тільки сьогодні.

я розумію, що не можна зробити кожен день святом, але навчитись цінувати, жити та дихати на повні груди вже тепер, зараз, це реальність! насолоджуватись кожною миттю життя.

не просто «вбивати час», а жити. ми занадто мало живем, щоб дозволити собі таку розкіш як: «вбивати час».

«12 Навчи нас лічити отак наші дні, щоб ми набули серце мудре!» (Пс.89:12)

майбутнє твориться сьогодні!

час – це безцінний дар, невідновлюваний ресурс.